І дійсно, організація раднаргоспів мала певний ефект. Внаслідок ліквідації окремих міністерств, значно скоротився адміністративно-управлінський апарат. Було закрито сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного. Вивільнені виробничі площі задіяні для виготовлення нових видів продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів.

На території України було створено 11 раднаргоспів. Майже вся промисловість (90% підприємств) була підпорядкована Раді Міністрів УРСР, внаслідок чого зросла самостійність українських органів управління у прийнятті багатьох рішень. Тисячі заводів, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалося виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Внутрішній ринок заповнювався телевізорами, радіоприймачами, пральними машинами, пиловсмоктувачами, холодильниками, швейними машинами, велосипедами та іншими товарами, яких раніше не вистачало.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість опіки міністерств і відомств опинилися під пресом раднаргоспів. По-старому Москва ставила виробничі завдання, встановлювала ціни на основні види товарів, забирала значні суми прибутків. І найголовніше—Держбанк СРСР, який регулював господарську діяльність підприємств, не став ближче до України.

Поряд з експериментами у промисловості М.Хрущов зайнявся реформуванням сільського господарства. Спостерігаючи за успіхами тваринництва, аграрного сектора економіки в США, лідер партії і держави, завзятий реформатор, вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів в СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень кормової бази тваринництва, а, отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі і т.п. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності, безвідповідальності і загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архангельській області. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея стала темою для багатьох гуморесок та анекдотів, У 1962 р. СРСР закупив зерно за кордоном.

Волюнтаристським методом вирішував М.Хрущов проблему забезпечення людей продуктами харчування. Категорично виступав проти індивідуальних присадибних господарств селян, які планував у близькій перспективі ліквідувати взагалі і орієнтуватися лише на колективні господарства. У часи правління Хрущова було ліквідовано МТС, а їх техніку передано колгоспам, що мало в цілому негативні наслідки. У цей же час здійснювалося освоєння цілинних земель Сибіру, Уралу, Середньої Азії, перш за все Казахстану. Україна виділила на програму освоєння перелогових земель значні кошти, матеріальні і людські ресурси, що призвело до зменшення посівних площ у республіці. Великої шкоди господарству України було завдано створенням «рукотворних морів» — Канівського і Київського водосховищ, які «похоронили» сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.

«Косигінські реформи». У 1965 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолене Л.Брежнєвим. Свою діяльність воно також розпочало з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна.

Реформа повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.

Для досягнення такої мети передбачалося: скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектора.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на початку 70-их рр. темпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких реформ. Наступили «золоті роки стабільності».

Причини невдачі економічних реформ 50-60-их років лежать в основі тоталітарне керованої економіки, якою й була економіка радянська. Економічне реформування не могло принести успіху без політичних змін, демократизації і без реального суверенітету республік.

Причини і форми застійних явищ в економічному житті 70-их — першій половині 80-их років.

На середину 70-их років радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-их рр. динамізм. Скорочується ріст продуктивності праці, знижується хід промислового розвитку, уповільнюються темпи запровадження досягнень науково-технічної революції, посилюється централізація та бюрократизація державної системи управління, поглиблюється криза сільського господарства, зростають закупки продовольства за кордоном (у 10 разів), наростає дефіцит товарів, знижуються темпи житлового будівництва, загострюються екологічні проблеми.

Основними причинами застійних явищ в економіці України, як і СРСР взагалі, була низька ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва, надзвичайно централізована, планова економіка, з якої вилучено ринкові сили. Централізована планова економіка створила величезну бюрократію, яка увічнювала неефективність виробництва. Фактично, неможливо було взагалі спланувати економіку такої великої держави як СРСР. Відсутність ринку призводила до відсутності інформації, яку постачає суспільству система ринкових цін.

Для української економіки, крім того, були характерні такі явища, як гігантоманія, власне збагачення партійно-номенклатурних груп, боротьба кланів, корупція, хабарництво і т.п. В Україні панувала ще одна економіка — тіньова, яка заповнювала різні прогалини, залишені «планом», прогалини неефективності, властиві плановій економіці.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

Економіка України «періоду перебудови ».

Наростання кризових явищ в економічному житті СРСР в середині 80-их рр. призвело до необхідності зміни політичного курсу. У квітні 1985 р. до влади прийшов М.Горбачов, партійний підер молодшої генерації. Він оточив себе групою відомих економістів, спеціалістів. Було преголошено курс на проведення політичних і економічних реформ.

У ході проведення економічних реформ можна виділити три етапи:

Реформа А.Аганбегяна (квітень 1985 р.) , суттю якої було соціально-економічне прискорення розвитку країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін в радянській економічній моделі.

Реформа М.Рижкова—Л.Абалкіна (1987-1989 рр.), суттю якої була формула «самостійність», «самофінансування», «самоокупність». В основі реформи лежало дві складові:

а) розширення самостійності трудових колективів (було прийнято закон «Про державне підприємство та об'єднання»);

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» та ін.).

Концепція переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.), суттю якої було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи та методи переходу до ринкових відносин (Явлінський, Шаталін).

Спроба економічних реформ не мала позитивного результату. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної економіки, а в новому підприємницькому секторі — «економіки казино», коли головним стало не виробництво, а продаж товарів в найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку.

Значним етапом на шляху до виходу з-під колоніальної зверхності Москви було прийняття у серпні 1990 р. закону про економічну самостійність України. Закон проголосив такі основні її принципи: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва.

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, особливо помітно тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного доходу, падіння обсягів промислової продукції.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Ств'орювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби.

Було здійснено ряд прогресивних перетворень в аграрному секторі економіки. У листопаді 1991 р. Держагропром реорганізували у Міністерство сільського господарства. Виникли нові форми сільськогосподарських об'єднань: агрофірми, агрокомбінати. З'явилися виробничий підряд, оренда землі, дачно-городні кооперативи.