І Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика — комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрійному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

В усіх країнам Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медич­ного обслуговування. Як правило, в економічно розвину­тих країнах застосовують обидва методи підвищення при­родного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15—20 років, а тому демогра­фічна політика має бути довготерміновою.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природно­го приросту населення. Тут пільги надаються сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім'ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запроваджено міні­мальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім'ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10%-й податок на заробітну плату.

Демографічна політика в Україні скерована на підви­щення природного приросту населення за рахунок наро­джуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.

6. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.

“Ми – народ …” – з цих слів розпочинаються тексти багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслюється, що основною цінністю. Тієї чи іншої держави є людина. При цьому, чимало проблем, які постають перед державою, долаються заради людини – збереження її свобод, добробуту та якості її життя.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років ХХ ст. кількість населення світу подвоїлась, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу – країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісним наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії; виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення. Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіон планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країні мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості викорис­тання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнен­ня достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави. Можливості збільшення ви­робництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:

підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шля­хом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

виведення продуктивніших порід свійської худоби;

ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впрова­дження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що ба­зується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енерго­носіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики ста­не не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмо­сфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енерго­зберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові за­безпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та но­вими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджують­ся в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторово­го розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робо­та здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які бу­дуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, до­ступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здо­ров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: ба­гатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я на­селення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатст­ва та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзерка­лення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан культури і науки) (табл. 2).

Як видно із таблиці, між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя. Це змушує замислитися над тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

7.1 МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ.

Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з всією природою планети. Науково-технічна революція привела з одного боку, до формування у людства всеохоплюючої системи знань і технологій, з другого – до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат – зростає взаємозвязок і взаємозалежність господарського життя країн і природи світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми, що стосуються всього людства. Вони охоплюють всі аспекти відносин між державами світового співтовариства, між суспільством і природою, формування умов життєдіяльності людства. Глобальні проблеми вимагають і глобальних рішень. Для цього необхідне широке співробітництво і координація зусиль всього людства в різних сферах: політичній, економічній, науковій, освітянській.

Науковці налічують кілька десятків проблем, які, за своєю всеосяжністю можна вважати глобальними.

7.2. ПРОБДЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ НА ЗЕМЛІ.

Проблема збереження миру на Землі – найважливіша, оскільки під час виникнення військового конфлікту у світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями, всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 р.).

Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї. Її досить, щоб кілька разів знищити все живе на землі, або й саму планету.

На початку 90-х рр. країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн. дол. На рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половина коштів на військові потреби у світі витрачають дві країни – США Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це насамперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав з зони Перської затоки.). Чимало небагатих за доходами на душу населення країни світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою в ЮНЕСКО, працює 50 млн. чол, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН – США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта – в межах 1 тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються з стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії, мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

Безумовно, якщо би людство скоротило витрати на військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєння планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя. Чи можна розраховувати на подібні кроки? На щастя, наприкінці ХХ ст. міжнародна обстановка у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 р. між США і СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 р. Україна перша серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю у світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення ІІ світової війни до початку 90-х рр. відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 міжнародно-державних конфліктів, в яких загинуло десятки мільйонів людей. І якщо міжнародні конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то громадянських та національних-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.

У 80-90-ті рр. ХХ ст. продовжувались військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індокитаї, Латинській Америці, громадські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, Абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан).

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння всебічного порозуміння. Вирішення цієї проблеми – найважливіша передумова для розв'язування інших глобальних проблем людства, насамперед проблему економічного розвитку.

7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ.

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу – одна з важливих проблем, що стоїть перед людством.

До середини 90-х рр. розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на початку століття або перед ІІ світовою війною. Проте пересічні економічні показники – на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни – ВВП на душу населення становить понад 20 тис. дол. на рік) і бідності (країни, що розвиваються, відповідно – менш як 200 дол. на рік) – відрізняються в 100 разів! При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще обминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за рахунками розвитку, на межі ХХ і ХХІ ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються.

Наприкінці ХХ ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку така ж сама актуальна для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорції в рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює. Продовольчих і промислових ресурсів – обмаль. Нафти – немає, товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни – сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би – повна безнадія. Що собою являє ця країна на при кінці ХХ ст..

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті ХІХ ст. розпочала розбудову індустріальної держави на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Які ж перебудови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?

Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою перебудовою розвитку є затрати на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики є від регулювання взаємодії держави й ринку, кругообігу товарів, ресурсів, капіталу. Держава, яка добирає ринкові відносини з основою розвитку своєї економіки, формує певну модель у системі власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації) створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та системи правління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких пробивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, у свою чергу, впливають історія, культура, освіта наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування) та людський або інтелектуальний капітал. У ХХ ст. залучення нових та найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. так, якщо період першої промислової революції (ХІХ ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США – за 46 років, то в другій половині ХХ ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 рр. економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція у світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, науково-технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції у ХІХ ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світовому ринку.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.

8. Висновок____________________

Ускладнення процесів взаємодії суспільства і природи, вплив науково-технічної революції на розвиток суспільства, формування світових макроекономічних процесів, по­силення взаємозв'язку і взаємозалежності господарського та політичного життя країн і народів світу набули планетарних масштабів і породжують низку глобальних проблем.

З-поміж міжнародних соціальних проблем найважливішою є проблема збережен­ня миру на Землі. В світі накопичено багато смертоносної зброї, в тому числі ядерної, зберігаються чинники, що стимулюють витрати на військові потреби, продовжуються міжнародні та міжнаціональні конфлікти. Досягнення миру в усьому світі можливе тільки за умови взаєморозуміння і всебічного співробітництва країн і народів світу.

Міжнародна соціальна проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку суспільства породжена величезними диспропорціями в розвитку госпо­дарства світу. Посилення темпів економічного розвитку необхідні не тільки для країн, що розвиваються, й для багатьох постсоціалістичних держав. Запорукою успіху її розв'язання є правильний вибір шляху економічних реформ, спрямованих на побудову ринкового господарства, реалізацію досягнень науково-технічного про­гресу та інтеграцію господарства тієї чи іншої країни в світове господарство.

Серед глобальних екологічних проблем найважливішою є проблема загрози екологічної кризи. Як негативний наслідок антропогенних впливів на географічну оболонку, окреслились наростання таких змін глобального характеру, які можуть призвести до незворотних явищ у біосфері. Найлогічніший шлях відвернення еко­логічної кризи полягає в організації раціонального використання природи.

Глобальні екологічні проблеми мають економічний, соціальний та технічний ас­пекти. Це стосується, наприклад, проблем раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості, розвитку енергетики, використання земельних ресурсів і виробництва продовольства, використання ресурсів Світового океану.

Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності і якості життя людини виплива­ють з усвідомлення того, що вона є головною цінністю планети Земля. Тому поряд із упорядкуванням і стабілізацією демографічних процесів людство має вирішити пробле­ми забезпечення життєдіяльності (продовольство, житло, енергія, знаряддя праці то­що) та якості життя людини (добробут, освіта, культура, охорона здоров'я та ін.).

9. ЛІТЕРАТУРА.

Б.П.Яценко “Економічна і соціальна географія світу” київ “АртЕк” 1997

В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова «Розміщення продукивних сил» Київ, «Знання» 1998 р.

Качан Є.П. “Економічна і соціальна географія світу” Тернопіль “Астон” 1999 р.

С.І.Дорогунцов “Розміщення продуктивних сил” Київ, 1999 р.

Соціально-економічна географія світу/ за редакцією О.І.Шаблія – Львів: “Світ” 1994 р.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія - навчальний посібник – Київ: “Знання”, 1998 р.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія світу – Київ: “Зодіак-Еко” 1998

Заставний Ф.Д. Географія світу – Львів: “Світ”, 1994 р.

Заставний Ф.Д. Фізична географія світу – Львів: “Світ”, 1996 р.

Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія світу – Київ: “Благовіст” р.
Таблиця 1. Природний рух населення деяких країн світу

(на 1000 чоловік).