Штучні (антропогенні):

1) нещасні випадки, в тому числі:

- транспортні (автомобільні, залізничні, авіаційні та водні);

- промислові, в тому числі вибухи, пожежі, викиди біологічно та хімічно актвино небезпечних речовин, зокрема радіоактивних.

2) навмисні небезпечні дії, зокрема терористичні акції, соціальні потрясіння, воєнні дії.

Слід зазначити, що більш тяжкі психологічні наслідки звичайно мають ті нещасні випадки, які є антропогенними, а не природними.

В розвитку посттравматичного стресового розладу провідну роль відіграють такі чинники:

1) непередбачуваність травмуючої дії (вибуху, катасрофи чи стихійного лиха);

2) жорстокість, брутальне поводження терористів, злочинців;

3) тривалість напруження, наявність загрози для здоров'я і самого життя (хронічний страх) при перебуванні в контраційному таборі, на окупованій чи екологічно забрудненій території, в зоні воєнних дій;

4) почуття психічної та/або фізичної безпорадності, комплекс жертви;

5) виснаження, наявність поранень, захворювань, що виникли внаслідок лиха;

6) недостатній рівень соціального захисту потерпілих.

Спостереження свідчать, що тривалість проявів симпотоматичним РТSD може становити від одного тижня до 30 і більше років. За даними Г.Каплан, вони повністю зникають у 30% потерпілих, у 40% симптоми психічного розладу залишаються у стерпній формі, у 20% потерпілих, незважаючи на надану допомогу, симптоми РТSD зберігаються, в 10% психічний стан з часом навіть погіршується. Сподіватися на повну реабілітацію варто за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасні (до 6 місяців) психічного розладу, наявності здорового ???????, активності соціально-психологічної підтримки потерпілих, відсутності в них інших психологічних, психіатричних чи соматичних проблем, ускладнень, зумовлених конфліктами з навколишніми.

Щодо психологічних наслідків чорнобильської катастрофи, то варто наголосити на поширеності таких внутрішньоособистісних конфліктів, які пов'язані з боротьбою мотивів (наприклад, між обов'язком і прагненням безпеки), виникають при необхідності приймати рішення за умов дефіциту часу, інформації та зачіпають суперечливі (професійні, відомчі, територіальні) інтереси різних осіб чи груп.

Закордонний і відчизняний досвід психологічної допомоги потерпілим в екстримальних ситуація свідчить про труднощі у створенні теорії або, принаймні, системи категорій, адекватної завданням практики.

Згідно з "теорією криз" Дж.Якобсон - людина має розглядатися у власній екологічній перспективі, в природному людському оточенні не тільки як індивід, а й як елемент більшої соціальної системи (сім'ї, групи). Ця теорія наголошує на можливості уникнення "фатальних паталогічних наслідків" і завершенні кризи полягають у проблемі, яку неможливо ігнорувати , розв'язати швидко та у звичний спосіб [39]. Йдеться про такі складні життєві ситуації, як смерть близької людини, тяжке захворювання, зміна соціальної ролі (ув'язнення, одруження, зміна роботи) та статусу тощо, тобто про зміну звичного способу життя.

Ця зміна за Дж.Каплан, проходить такі етапи:

1) зростання психічного напруження, що стимулює спроби розв'язати проблеми у звичний спосіб;

2) подальше нарощування напруження через безрезультатність звичних дій;

3) ще більше напруження, яке стимулює мобілізаціцю внутрішніх та зовнішніх ресурсів, змушує вишукувати інноваційні засоби виходу із кризи. Якщо ці спроби виявляються марними, криза переходить у 4 стадію;

4) стан депресії, втрата надій і дезорганізація особистості.

Яковенко. Психологія людини (ст.72).

Починаючи з 1987 р. НДІ психології МНО України розпочато виявлення впливу чорнобилької катастрофи на психічний стан дітей та підлітків різних територіальних та вікових груп. Це було перше масштабне експериментальне дослідження психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, проведене на 1200 учнях 3-х, 5-х, 7-х, 9-х класів, в тому числі:

а) евакуйованих із зони відчуження до Києва;

б) мешканців районів, прилеглих до зони відчуження (в Житомирській, Київській та Чернігівській областях);

в) киян;

г) контрольної групи з Полтавської області.

В результатах даного обстеження наводяться досить тривожні дані щодо погіршення показників розвитку вищих психічних функцій школярів, які проживали в районах, прилеглих до зони відчуження, наявності ускладнень при адапатації до нових умов життя переселенців і психологічних проблем в учнів, що постійно мешкають в Києві.

Варто пригадати, що потерпілі не являють собою однорідної спільноти. Вони належать до різних категорій, територіальних і професійних груп. Зокрема, серед "дітей Чорнобиля" можна виділити принаймні дев'ять підгруп, відмінних за чисельністю, місцем проживання, співвідношенням негативних чинників, характером переживання стресової ситуації.

Яковенко. Психологія людини.

ст.76

1.2. Психологічні та соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС. Узагальнення матеріалів дослідження, що виконувалися в Інституті психології України під керівництвом О.В.Киричука продовж 1991 р., дає підстави констатувати, що аварія на Чорнобильській АЕС і пов'язані з нею наслідки значно вплинули на ситуацію життєдіяльності дітей і підлітків, які безпосередньо проживали і продовжують проживати в зонах радіоекологічного контролю. Ці зміни спричинили порушення систем соціальних відносин, стереотипів екологічної поведінки та землекористування, що склалися впродовж генерацій, відпрацьованих і перевірених на практиці форм відтворення і розвитку соціальної взаємодії, в тому числі й у вихованні підростаючих генерацій.

Психотравмуюча ситуація, що склалася після чорнобильської катастрофи, посилила "відцентрові" тенденції в психіці дітей і підлітків, активізувала негативні прояви індивідуальних відмінностей, загострила тенденції розвитку окремих рис характеру, які набули рівня акцентуацій. Останнє підвищило ймовірність конфліктів, ускладнень в адаптації дітей і підлітків до соціального оточення, призвело до зниження рівня психосоціальної активності - з одного боку, та збільшення алкоголізації і вживання наркотиків - з іншого.

Загалом для всіх обстежених категорій дітей і підлітків були характерні певні відхилення в розвитку і поведінці:

- у сфері фізичного розвитку - хронічне захворювання, зниження показників фізичної підготовленості;

- в психічному розвитку - стрес, від якого не можна "втекти" навіть при переїзді на нове місце проживання, фрустрація, гальмування розвитку вищих психічних функцій, деформація емоційного стану, мотивів діяльності і поведінки;

- у сфері соціально-психологічного розвитку - соціальна дезадаптація, агресивність, схильність до конфліктів;

- у сфері духовного розвитку - екзистенційна криза, втрата сенсу життя, дедвальвація загальнолюдських, культурно-національних та індивідуальних цінностей.

Серед детермінант відхилень в розвитку і поведінці дітей Чорнобиля, С.І.Яковенко називає такі:

1. Шкідливий вплив радіоактивного опромінення дітей, що призводить до погіршення здоров'я і загалбьної сптенізації психіки. Стосовно цього й досі не вивчене питання про наслідки "взаємодії" радіонуклідів та інших шкідливих речовин (пестицидів, нітратів тощо), які використовуються у сільському господарстві.

Виходячи з відповідей учнів, тільки 13% школярів відчувають себе практично здоровими.

Деякі експерти схильні пояснювати такі відчуття і самооцінки як стумульовані засобами масової інформації. Проте аналіз, проведений соціологами Мінська, дає підставу взяти під сумнів тільки таке пояснення фактів. Крім легкої простуди та інфекцій у багатьох школярів звичними є: головний біль (у 37%), швидка і часта перевтома ( у 33%), слабкість (у 20%), запаморочення (у 10-16%), нудота ( у 10%), кровотеча з носа (у 6%), шум у вухах (у 4%). При цьому кількість школярів, які відчувають значні недуги, зростає зі збільшенням рівня радіоактивного забруднення.

2. Серед зовнішніх чинників, що актуалізують психологічний стрес, - низька якість медичного обслуговування, незадовільна організація постійного медичного спостереження та оздоровлення дітей. За свідченням 45% батьків, медичне спостереження за дітьми взагалі не ведеться. Загальним медичним оглядам піддана лише третина дітей. На диспансерний облік поставлено тільки 15% дітей з тих, хто має хронічні захворювання.

Про незадовільний стан медичного обслуговування і профілактичної роботи в ЗРК свідчать факти масового самолікування: домашніми засобами при хворобах і частих недугах обходяться (за даними соціологі Мінська) 66% російських школярів та їхніх батьків, 50% - в Україні; 62% - в Бєларусі. Тільки близько третини опитаних в Росії і Бєларусі і близько 40% в Україні звертаються при захворюваннях в медичні установи за місцем проживання. В школах медпункти працюють слабо, в багатьох випадках вони взагалі відсутніц, їхніми послугами користуються тільки 2,5% дітей, що викликано недостатністю, а переважно й відсутністю необхідних медичних препаратів.

3. Переважна більшість дорослого населення перебуває в незнанні щодо екологічної обстановки, власної долі, об'єктивних даних про власне здоров'я та здоров'я своїх дітей. При цьому відсутня будь-яка організація елементарного екологічного всеобучу.

4. Психологічна актуальність аварії для дітей підтримується негативною інформацією з боку батьків і засобів масової інформації. Надмірність негативної інформації перешкоджає формуванню "позитивного мислення", здатності помічати позитивні моменти життя, жити без стресів.